Стрілецькі традиції або ж про куркове товариство Львова.

 

Оригінал взятий у forko в Куркове товариство Львова

Львову, як і решті європейських міст з магдебурзьким правом, доводилось дбати про свою оборону самотужки. Утриманням, озброєнням і обороною кожної оборонної вежі займалися окремі ремісничі цехи.

При вступі до цеху в якості повноправного члена ремісник, окрім інших зобов'язань, повинен був подарувати одиницю зброї для вежі, що була закріплена за цим цехом. Природно, що виникла й потреба у військовому вишколі громадян міста.
2 травня 1574 року король Генріх затвердив статут Львівського куркового товариства. Назва «куркове» походить від польського слова «курок», себто «півень», форму якого мала мішень для стрільби. Подібні товариства для організації самооборони були у Франції, Фландрії, німецьких державах вже у XII столітті.

На початках Львівське куркове товариство користувалося не вогнепальною зброєю, а луками і арбалетами. Членами товариства були практично всі цеховики Львова. За неучасть у військових вправах на порушника накладався штраф. Лише вірменська громада Львова, яка завжди трималась  окремо, відмовилась від участі у курковому товаристві. Старшини вірмен пояснили громаді, що їх молодь завжди бере участь у супроводі купецьких валок навіть у найвіддаленіші країни Сходу, а відтак чудово володіє зброєю і без додаткового вишколу, що було чистою правдою. Натомість євреїв, котрі на той час не мали доступу до міських урядів та цехів, до куркового товариства не запрошували зовсім. Окрім цього, загальноміського озброєння, кожен міщанин володів особистою зброєю(!). На сходових клітках деяких будинків центральної частини міста і тепер можна бачити спеціальні ніші для її зберігання.

Особливим святом були вибори «куркового короля». Від міського арсеналу на Підвальній йшла процесія в такому порядку: попереду  кінно їхали двоє трубачів, далі йшли два полки стрільців з хоругвами, за ними артилерія, при ній теслі, пушкарі і міські «цепаки(міліція). Далі несли і вели нагороди для найкращих стрільців:  четвертою нагородою був баран з мальованими рогами, обсипаний позолотою(пародія на золоте руно?),вели його два різники прибрані у вінки, третьою нагородою була штука сукна, другою віл з золоченими рогами, вели його чотири різники в білих сорочках та фартухах. Першою ж нагородою була корона й інші відзнаки «короля» - в них був убраний минулорічний король. Далі несли привілеї  братства та йшли ще два полки стрільців.

У 1635 році у Львові з'являється також і «гарматний король». Бо поряд зі стрільбою з рушниць у півня, почали вправляти також і стрільбу з гармат по щиту. Звання гарматного короля було неабиякою честю навіть для високих посадовців. У 1789 році стрільницю засновано на вулиці Лисенка 23 (колишній Курковій). Існуючий і дотепер будинок стрілецького товариства було збудовано у 1871 році за проектом архітектора Юзефа Енгеля — старшого. На той час більшість цехів існувала уже лише на пепері, у зв'язку зі зростаючою роллю мануфактур і куркове товариство перетворилось на своєрідний чоловічий клуб поціновувачів вогнепальної зброї.

На поч. 19ст. “братчики»  мали окрему уніформу: зелений сурдут(верхній одяг) із червоними вилогми й жовтими ґудзиками, червону камізельку(безрукавка) й такі самі штани, що входили в білі гамаші, капелюх трикутний з чорною кокардою, облямований золотим шнурком із китицею зелено-білих пер, до того ще були золоті еполети. Пізніше мундири змінено на ясно-зелені з чорними споднями(штанами), при боці був палаш, а на рамені карабінок. Артилеристи ж носили корсиканські капелюхи й білі сподні з червоними лампасами. У 1832р. при святкових стрільбах на Зелені свята через необережність  одну з гармати зарядили ядром і було вбито одного з міщан – тоді артилерійський відділ розпущено.

Куркове ж товариство перестало існувати аж  у 1939 році після приєднання Галичини до Радянського Союзу.  Колишній будинок куркового товариства, зараз там музей визвольних змагань.